Головна » Файли » Школа » Виховні години

Бути на Землі людиною (10 кл.)
[ Викачати з сервера (22.7Kb) ] 23.11.2011, 23:39

Бути на Землі людиною (10 кл.)

Мета: виховувати у дітей людяність, гуманізм у стосунках, доброзичливість, повагу до людей, великодушність та самопожертву, скромність. Навчати оволодівати мистецтвом спілкування та навичками взаємодопомоги, пробуджувати у дітей щирий інтерес до всього корисного, морального; бажання назавжди зберегти людську гідність.

Форма проведення: філософський діалог з елементами рольової гри.

Обладнання: музичне тло, атрибути філософа (свічка, бейджик, окуляри), символ квітучого дерева.

Вихователь. Добрий день усім присутнім гостям та вам, діти. Сьогодні ми з вами спробуємо перебрати на себе роль філософа. Ми міркуватимемо над темою «Бути на землі Людиною».

Не одне покоління замислювалося над питаннями: хто така Людина; для чого вона живе на Землі; що значить бути справжньою Людиною?

Проблема Людини й людяності хвилювала людство в усі часи. Ще в V ст. до н.е. китайський філософ Конфуцій писав про те, шо «потрібно виховувати в собі людяність та доброзичливість».

Що ж таке людяність, на вашу думку?

(Діти висловлюють свої міркування.)

Вихователь. Отож, бути людяним - це оволодівати мистецтвом спілкування та навичками взаємної допомоги, радіти успіхам ближніх; любити та жертвувати, плакати та сміятися, переживати та сподіватись. Як кажуть:

Не віджени колючим словом
Того, хто руку подає, —
Так можна навіть випадково
І щастя втратити своє.

Для чого живе людина? Який же слід повинна залишити вона на Землі?

Перш ніж ви почнете міркувати над цим запитанням, я прочитаю вам притчу В. Сухомлинського.

Старий Майстер побудував кам’яний будинок. Став та дивується зі сторони. «Завтра в цьому будинку поселяться люди», — думав із гордістю Майстер.
А в цей час біля будинку грався семирічний Хлопчик. Вік скочив на щойно цементований поріг і залишив на ньому слід своєю маленькою ніжкою.

— Навіщо ти зіпсував мою роботу? — з докором запитав Майстер.

Минуло багато років. Хлопчик став дорослим чоловіком. Життя його склалося так, що він часто переїжджав із міста в місто, ніде довго не затримувався, ні до чого не прив’язувався — ні руками, ні душею. Прийшла старість. Згадав Літній Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілося йому відвідати свою Батьківщину. Приїхав Чоловік на рідну землю. Зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі тільки плечима знизують — ніхто не пам’ятає цього чоловіка.

Зустрівся по дорозі старенький дідусь та й запитує:

— Щось, можливо, ти залишив після себе? Чи є в тебе син чи донька?

— Ні, не маю я ні сина, ні доньки, — відповів Літній Чоловік.

— Можливо, ти посадив у нашому селі сад чи бодай деревце?

— Ні, не посадив я саду…

— Можливо, ти поле засіяв?

— Ні, не працював я у полі…

— А, можливо, ти вірші пишеш, пісні складаєш?

— Ні, і цього я не вмію…

— Тоді хто ти такий? Що робив ти все своє життя? — з подивом запитав дідусь.

Нічого не зміг відповісти Літній Чоловік. І раптом він згадав ту мить, коли залишив свій слід на порозі одного будинку. Підійшов Чоловік до нього. Стоїть будинок, ніби вчора збудований, а на порозі — закам’янілий слідок його дитячої ніжки. «Ось і все, що залишиться після мене на землі, — з гіркотою подумав Літній Чоловік. — Але цього так мало! Не так потрібно було прожити своє життя…»

Ось така історія. Як ви гадаєте, у чому трагедія життя цієї людини?

(Міркування дітей.)

Вихователь. І щоб ніколи не відчути гіркоти життєвого полину, не відчути у зрілі роки, що життя пройшло марно, потрібно самому собі дати відповідь: у чому сенс мого життя, що я хочу досягти, яким я повинен бути.

З давніх-давен філософи оцінювали роль справжньої людини. Вони шукали людський ідеал. Таких філософів часто називали «диваками». Але такі диваки прикрашали світ. Сьогодні в нас є нагода поспілкуватися з одним із них.

Вони блукають по житті, шукаючи відповіді на свої запитання, освітлюють дорогу вогнищем надії. І не будемо дивуватись, якщо такі диваки з’являються серед нас.

Людина. Ось, погляньте, якийсь дивак з’явився. Невже він із тих, хто може прикрашати світ?

Дивіться, він із вогнищем удень!

Хто ти і що шукаєш у нашому храмі науки серед білого дня з вогнем?

Діоген. Я грецький філософ і прийшов до вас із IV століття до вашої ери. Я шукаю людину! Вогнище допомагає мені знайти шлях до Істини.

Людина. Ну й дивак! Він шукає людину. А хіба ж ти не зустрів по дорозі сюди тисячі людей? Хіба ж ти без вогнища не бачиш, як перенаселена наша планета? Куди б не пішов чи поїхав ти, не розминутися тобі з людьми.

Діоген. Так, я бачу, що всі ви маєте вигляд людей. Але мати вигляд людини неважко, а от бути людиною дуже складно. Чи знаєте ви, сучасники, що значить бути людиною?

(Міркування дітей.)

Діоген. Мені приємно, що ви розумієте глибинний зміст буття людини.

Вихователь. Ну ось. Що я казала. Він шукає відповідь на своє запитання. Допоможімо цій людині, яка в пошуку істини долає шлях у століття.

Зараз ми спробуємо з вами стати співучасниками творення проектів бачення цінності людини.

(Клас ділиться на дві групи.)

Вихователь. Перша група, дайте відповідь на запитання: Які риси ви цінуєте у своїх друзях, однокласниках? Складіть проект «Образ сучасника», а друга група хай дасть відповідь на запитання: Які риси я хотів би пронести крізь усе життя? Чого нового хотів би набути? Ви складаєте проект «Я у майбутньому».

(Відповіді записуються на аркушах паперу та вивішуються на дошці.)

Діоген. Я радий нашій сьогоднішній зустрічі. Я ще не бачу у вас великих вад, і заповідаю вам: будьте завжди Людьми. Набирайтеся життєвої мудрості і, пізнавши в житті зло, — не йдіть на угоду зі своєю совістю. Назавжди залишайтеся доброчесними людьми. Завжди шукайте шлях до Істини. Нехай у цьому вам допомагатиме цей вогонь. Прощавайте.

(Діоген залишає клас)

Вихователь. Символом пошуку Істини у нас буде вогонь, залишений мудрецем. Вогонь здатний розтопити кригу. Вогонь може освітити шлях. Вогонь може зігріти і вселити надію світлим і чистим людям. Але водночас він ніколи не зігріє тих, хто має в серці (відкрити дошку з надписами): пихатість, примхливість, скупість, лінь, гнівливість, зажерливість, заздрість тощо.

Нехай же на шляху зустрічаються тільки хороші, добрі люди і тоді кожен ранок для вас розпочнеться веселкою. Адже ви знатимете, що кожен день готує зустріч із цікавими людьми.

Часто кажуть, що у кожної людини є дві дороги. Перша — вузька, безводна, засіяна колючками, повна небезпек… Тільки наприкінці вона стає рівною, з родючими садками. Друга дорога — поросла квітами, сповнена насолод, а наприкінці стає кам’янистою, небезпечною.

Яка вам більше подобається? Яку ви обрали б для себе?

(Міркування дітей.)

Вихователь. Вам подобається перша. Це добре. Але чому вона така важка?

Ніщо в житті не дається без зусиль, важкої праці. Людина, яка з дитинства навчилася долати перешкоди, допомагати іншим, не піддаватися спокусам, перемагати власну лінь, може стати справжньою Людиною, домогтися в житті того, чого вона хоче. Є такі чудові слова:

Витри піт солоний із чола,
І трудись, забувши про утому,
Бо людина ціниться по тому,
Чи вона зробила, що могла.
Скільки сил у неї вистачало,
Щоб на світі більше щастя стало?

Ми часто нарікаємо на дорогу, якою йдемо, на людей, які оточують нас. Ми забуваємо, що все починати потрібно Із себе. Адже кожна Людина — це маленький світ, це велика Таємниця. Це — Непрочитана книга. Це — загадка.

(Лунає музика.)

Вихователь:

Ти — сам загадка. Відгадай себе,
І все, мабуть, тоді на місце стане.
Червоне, біле, ніжно-голубе
Відкриється за шторою туману.
В твоїх очах світає небокрай,
А дум плоди, мов яблука на вітах…
Насамперед себе ти розгадай,
Коли ти хочеш інших зрозуміти.

Напевне, усі ви любите казки Г.К. Андерсена. У нього є чимало філософських казок, зокрема «Ромашка», «Ялинка», «Равлик та трояндовий кущ». На останній я хочу коротенько зупинитися.

З ранньої весни до першого снігу цвів трояндовий кущ і був щасливий, даруючи радість усім навколо. У затінку його гілок причаївсь у черепашці рашшк, розмірковуючи в самотній тиші про сенс життя. Він вважав себе особою духовно звеличеною. Зневажливо відгукувався про невтомну щедрість сусіда, хизуючись своєю відчуженістю од мирської суєти.

Час забрав і того куща, і того равлика.

У чому ж справжня духовність людини — у самозакоханості, у самозаглибленні чи в самовіддачі на благо ближнього? Жити для себе, замкнувшись у колі особистих проблем, чи жити відкрито, заради друзів?

(Відповіді та міркування дітей.)

Вихователь. Велике мистецтво — розуміти ближнього, бачити у ньому добрі, позитивні риси. А чи вміємо ми де робити? Чи вміємо сказати один одному щось приємне без лукавства, щиро?

Зараз спробуємо це зробити.

Дуже часто злу, нещиру людину асоціюють із безлистим деревцем. Але якби це деревце отримало вдосталь вологи, турботи, доброго, лагідного догляду, можливо, воно на очах змінилося б: ожило, затріпотіло б листочками від удячності, зацвіло б весняною красою, милуючи око. Сьогодні ми відчуємо життєтворчу силу добра і щирості.

(Дітям роздаються кольорові листочки, цвіт.)

Вихователь. Кожному слід записати п’ять позитивних рис свого однокласника. Вибираємо найяскравіші риси, які характеризують друга.

(Лунає музика. Діти виконують завдання.)

Вихователь. Прикрасимо листочками та цвітом наше деревце (сухі гілочки намальовані на дошці). Згодом ви матимете змогу прочитати відгуки своїх друзів про себе.
Даруйте людям добро, радість, не чекайте віддачі. Робіть добро тим, із ким ви, можливо, зустрінетеся лише раз у житті. Пам’ятайте, що все повертається, як бумеранг.

Я вірю в силу доброти,
Добро завжди сильніше злого,
Дає наснагу, щоб цвісти
І світлу обирать дорогу.
Я вірю в силу доброти,
Що має долю роботящу.
Що хоче, щоб і я, і ти,
І все було у світі кращим.

В. Крищенко

У різних життєвих ситуаціях залишайтеся на висоті. Ніколи не втрачайте віри. Життя смугасте і в ньому чергуються успіхи й невдачі, злети і падіння. У царя Соломона була така каблучка, на якій було вирізьблено «Усе минає». Пам’ятайте це. І радість невічна, і сум невічний. Пам’ятайте добро. Можна забути того, із ким разом сміявся, але ніколи не забувайте того, із ким плакали. Будьте вищі від усяких пліток, заздрощів, образ. Умійте прощати. Умійте прощати всім, а собі — ніколи.

Пильнуйте за своїми думками,
Вони стають словами.
Пильнуйте за своїми словами,
Вони стають учинками.
Пильнуйте за своїми вчинками,
Вони стають звичками.
Пильнуйте за своїми звичками,
Вони стають характером.
Стежте за своїм характером,
Бо він визначає вашу долю!

Найкоротша відстань між людьми — усмішка. Тож частіше усміхайтеся.

А тепер послухайте вислови і правила про людину.

Що значить бути людиною

·  Бути благородним.

·  Горіти заради іншого так, як горить свічка.

·  Бути надією для будь-якого подорожнього.

·  Допомагати іншим, турбуватись один про одного.

·  Допомагати кожному в біді.

·  Своїми діями примножувати кількість щасливих людей на Землі.

·  Не бути слабкодухим, безпринципним.

·  Не бути байдужим.

·  Мати в душі святині та істини, яким уклоняються справжні ЛЮДИ ВСЬОГО СВІТУ.

Скарбничка мудрості

Життя, так само, як І байку, цінують не за довжину, а за зміст (Сенека).

Від руки, що дарує троянди, завжди віє їх ароматом (Китайське прислів’я).

Усяку людину слід судити за ЇЇ справами (Сервантес).

Генії шукають перешкоди, а перешкоди створюють геніїв (Р. Роман).

Люди не народжуються, а стають тими, ким вони є (Гельвецій).

Тоді людина стане кращою, якщо ви покажете їй, якою вона є (А. Чехов).

Не бійся друзів — найгірше, що вони можуть зробити — це зрадити тебе.
Не бійся ворогів — найгірше, що вони можуть зробити — це вбити тебе.
Бійся байдужих. Через їхню мовчазну згоду у світі є і зрада, і вбивство (Р. Еберхарт).

 

Категорія: Виховні години | Додав: Редактор | Теги: Виховна година, Бути на Землі людиною, 10 клас
Переглядів: 3648 | Завантажень: 917 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar