Демидівка святкувала 9 травня – 50-ту річницю Великої перемоги. Було прохолодно. В Будинку культури, де я працювала художнім керівником, а моя колега – директором, проходили урочистості. Після них – великий святковий концерт, у якому брали участь колективи художньої самодіяльності підприємств і організацій селища. Треба було розмістити велику кількість артистів для перевдягання. Оскільки таких кімнат в БК замало, то хто де бачив – там і роздягався.
У концерті брав участь фольклорний ансамбль нашого Будинку культури. Тож артисти переодягалися в наших кабінетах: чоловіки – в директора, жінки – у мене. Скинув свій плащ світло-сірого кольору пан Афанасій і повісив на вішаку поряд з плащем директорки, точно такого ж кольору.
Ансамбль виконував українські жартівливі твори. А після театралізованої пісні “А у нашому селі та й сталася новина, там дід бабу продає, в його грошей не стає”, де роль діда виконував той же пан Афанасій, а бабу – пані Євгенія, зал довго не відпускав зі сцени.
З тієї радості після концерту чоловіки зібралися, як кажуть, “замочити” успішний виступ на природі. Тим більше, що біля Будинку культури на всю котушку працювала торгівля.
Пан Афанасій взяв плаща і, на ходу вдягаючись подався з чоловіками.
Свято ще продовжувалося масовим гулянням, як десь години через дві заходить у кабінет пан Афанасій. Ми з директоркою складаємо костюми і не звертаємо уваги на нього. А він “під мухою” співає: 
– Подивіться ви на мене,
Чи я  Фаник чи не Фаник?
Одягнувся в макінтош –
І став красивий, наче пряник.
Бачить, що ми зайняті і не звертаємо на нього уваги, продовжує: 
– Щось я не збагну, чи то я пива нажлуктився, чи так погладшав, що плащ малий зробився.
Коли ми глянули на нього, оніміли. Плащ ледь нижче пупа, рукави по лікті, гудзики не сходяться, а плечі тріщать по швах. Геть, як клоун. Знявся сміх на весь кабінет. Тільки тепер директорка збагнула, що він у її плащі. Довго ми сміялися. Відійшов на вічний спочинок пан Афанасій, а ми ще й досі згадуємо те 9 травня.
Галина КУРСИК,
Рівненська область