Головна » Статті » Краєзнавство » Демидівка

Просвіта на Демидівщині
8 грудня 1868 року у Львові була утворена «Просвіта». Кращі представники української інтелігенції об’єдналися «… щоб спомагати народну просвіту в напрямах моральнім і політичнім через видання практичних книжок, брошур в тій мові, якою нарід говорить».

На початку ХХ століття осередки «Просвіти» створюються у центральних, східних та південних землях, а з 1917 року - на Волині. Рівненська «Просвіта» почала свою діяльність у містах: Рівному, Дубні, Острозі, Здолбунові, Костополі. Взявши на себе місіонерську роль, Товариство стає одним з найголовнішим чинників життя української спільноти на всіх важливих етапах історії.

Восени 1920 року, коли наш край увійшов до складу Польщі, зразу ж почалися утиски української мови . «Просвіта» активізувала свою роботу. Дубенське повітове товариство, однією з філій якого була Демидівська «Просвіта», зареєстроване 31 грудня 1920 року. У статуті мета діяльності визначалася так: «Товариство засновується для того, щоб просвітити своїх членів світлом доброї науки та через знання, національне виховання провести їх до кращого громадського життя». Уже у 1921 році у багатьох селах Демидівщини діяли створені «Просвітою» хорові колективи у селах Вовковиї, Рудка, Княгинин. Ними керували вчителі, священики і навіть музично обдаровані селяни. Для підвищення їх фахового рівня «Просвіта » організовувала курси сільських диригентів.

Прекрасним виконанням народних пісень особливу популярність на Волині завоював Боремельський хор. Репертуар хору складали: колядки, щедрівки, жартівливі та патріотичні пісні. Виступаючи в Луцьку, боремельці отримали високу оцінку фахівців та Волинської преси. Колектив вдало виступив у Дубні, Львові. Керував хором, у якому налічувалося 70 чоловік, учитель Петро Білоусів. Духовним наставником був отець Степан Клубок.

У 1926 році «Просвіту» в селі Демидівка очолював Іван Ніпрук. Демидівські просвітяни, яких було більше 70 чоловік, проводили колективне читання творів з історії України, творів українських письменників і великого Кобзаря. Особливо урочисто у всіх філіях «Просвіти» відзначалися Шевченківські дня: виголошувалися доповіді про значення Шевченка для України і українського народу, декламувалися його твори, хор виконував «Заповіт», «Зоре моя вечірняя», «Садок вишневий коло хати», драмгурток готував виставу. Діяв у Демидівці і гурток самоосвітників, які вивчали історію рідного краю, географію, біологію, зоологію, алгебру, геометрію. Керували гуртком Павло Пекарський та Федот Березюк. Найактивнішими членами «Просвіти» були Леонід Мальчевський, Мацієвський, Антон Гусик – керівник хору, Степан Цалапюк, сестри Бабич, Параскева, Настя і Ганна Панасюк. фото

Зрозуміло, що для успішної роботи потрібний був книжковий фонд, а для придбання книг, газет та журналів потрібні були кошти. Держава ж коштів не виділяла. І книги , газети, журнали треба було придбати за рахунок відрахування членських внесків та спеціально зібраних для цього коштів. Просвітяни виписували такі видання: «Народні вісті», «Волинська неділя», «Приятель господаря», «Сільський світ», «Рільник», «Почаївський листок», «Українська громада», дитячий журнал «Сонечко». Драмгурток «Просвіти » ставив п’єси Кропивницького, Старицького, Карпенка-Карого, Шевченка та ін. Часто в Демидівку приїжджали артисти Українського Волинського драматичного театру під орудою Миколи Певного, трупа Олександра Залевського театру Миколи Садовського. В них Павло Пекарський навчився так добре гримувати, що пізніше його запрошували інші драмгуртки для гримування самодіяльних артистів.

В 1929 році осередок товариства «Просвіта» заснував у Золочівці вчитель Олексій Мостовий, що прибув до села. До нього ввійшли 20 освідчених селян. Це був великих поштовх культурницької діяльності у Золочівці: організували хор, драматичний гурток і бібліотеку при школі. Передплачували журнали і газети. Люди стали більше спілкуватися між собою, читали, із журналу «Сільський господар» отримували поради про ведення сільського господарства. Допомагали один одному толокою будувати сільськогосподарські приміщення , збирати урожай. У свята ставили вистави та влаштовували забави. У репертуарі драмгуртка були п’єси «Наталка-Полтавка» І.Котляревського, «Назар Стодоля» Т.Шевченка, «Сватання на Гончарівці» Г.Квітки-Основ’яненка, «Мати-наймичка» М.Старицького, «Безталанна» І.Карпенка-Карого. Така діяльність «Просвіти» була не до вподоби владі і ксьондзові, але рятував ситуацію Тадей Шепелюк, який після звільнення вчителя О.Мостового, в 1932 році очолив золочівську«Просвіту». Хоча офіційно осередок було закрито, але завдяки хисту дипломата, Тадей Шепелюк переконував представників влади, що розваги в дусі християнської моралі необхідні як українцям, так і полякам, і його діяльність продовжилася. Молодь із польської колонії завжди проходила в Золочівку на вистави, що зближувало людей і запобігало ворожнечі.

Просвітяни організовували навчання своїх односельців у гуртках з ліквідації неписьменності та малописьменності, які особливо активно працювали в селах в осінньо-зимовий період, боролися за розвиток народної освіти і української культури проти полонізації української школи.

Осередок «Просвіта» активно діяв в Княгинині (який підтримував зв’язки з філіями Бокійми та Війниці), Ільпибоках, Боремлі. Керівником «Просвіти» у Боремлі був Ющак. Найпоширенішими формами роботи були проведення концертів і постанов. Драматичним гуртком керував Роюк Терен Никифорович. Старожили села згадують такі вистави: «Дай серцю волю – заведе в неволю», «Тетяна Бондарівна», «Сватання на Гончарівці». Вистави проходили в будинку Станішевського, який жив у центрі села. Боремельська «Просвіта» нараховувала понад 60 учасників. Активними її членами були Роюк Федір, Майдан Ганна, Григорій Глінка, Кухарук Оксенія, Стукан Роман, Василь Глінка, Луцюк Федір, Гармай Мирон. Заслуженою любов’ю односельців користувався Матвій Токар – неперевершений співак, актор, учасник художньої самодіяльності.

У 30-х роках національно-просвітницькі сили на Демидівщині гуртувалися навколо Юстима Омельчука. Просвітянські гуртки, хати-читальні, самодіяльні народні театри і хори стали основою його життя. Часто з Луцька Юстим привозив нелегальну літературу, яку з товаришами розповсюджував серед селян. За що потрапив під таємний нагляд польської поліції. У 1932 році був заарештований. Але не маючи належних вагомих доказів, його згодом відпустили, суворо попередивши.

У 1932 році в Демидівці просвітяни видавали журнал «Над Стиром» накладом 50 екземплярів (вийшло 4 номери). Пізніше журнал мав назву «Слово» (вийшло 2 номери). Редагував його Петро Дацюк, дописувачем був Юхим Дмитрук.

Активна робота «Просвіти» була призупинена в 1941 році з початком німецької окупації, а в 1944, з приходом на західноукраїнські землі Радянської влади – повністю ліквідована. Просвітяни, які уникли репресій окупаційних структур польської, фашистської та радянської, як найбільш національно свідомий прошарок суспільства, упродовж 40-50-х років боролися у лавах підпілля ОУН і УПА з військами і спец групами НКВС, радянськими партизанами, «стребками», групами сприяння міліції, самооборони та «сексотами». Для багатьох просвітян-повстанців боротьба продовжувалася й у сталінських концтаборах, в’язницях, заокеанській еміграції.

Діяльність «Просвіти» на Демидівщині починає відновлюватися лише із здобуттям Україною незалежності. Активними просвітянами стають вчителі району, викладачі ВПУ – 25, працівники культури, охорони здоров’я. Вони проводять мітинги на Сафатовій Могилі, встановлюють пам’ятний хрест на місці масового розстрілу в’язнів НКВС в смт. Демидівка, упорядковують могили воїнів ОУН-УПА. Проводиться робота по відродженню традицій , театралізованого відзначення свят Івана Купала, Русалій, Покрови, Андріївських вечорниць, Різдва. Особливою популярністю користувався чоловічий хор ВПУ-25, в репертуарі якого було багато стрілецьких та повстанських пісень.

В школах району, під керівництвом вчителів-просвітян збираються старовинні речі, організовуються куточки та кімнати народознавства, створюються музеї сіл, шкіл району.

З утворенням Демидівського району ця робота набула нового поштовху. Районну «Просвіту» в цей час очолив Микола Кривіцький, а заступником стала Олена Рашко. «Просвіта» мала у складі ради впливових людей – директора муз школи Сергія Іщука, представника адміністрації Василя Смаля, заступника директора ПТУ Василя Максим’юка, завідувача відділу освіти Івана Жуковського, вчителів Ольгу Корнійчук, Олену Рашко, завідувачку відділу культури Оксану Королик, лікаря Маркіяна Драганчука, директора школи Миколу Рудковського. З їх ініціативи було утворено музей Валер’яна Поліщука при Малівській ЗОШ, зібрано кошти на спорудження в Демидівці пам’ятника Т.Г.Шевченкові, який урочисто відкрито в 2003 році, проводяться зустрічі з письменниками Рівненщини. Від самого початку Всеукраїнської акції «Збудуймо Тарасову церкву!» просвітяни Демидівщини виявили бажання долучитися до цього святого діла, яке можна здійснити лише із світлими думками, чистими руками та щирим гарячим серцем, зібрали і перерахували кошти в сумі 729 гривень.

Очевидно, цими досить розгалуженими завданнями не обмежується діяльність районної «Просвіти». Вона має стати престижною в суспільстві, школою громадсько-політичного виховання, а отже одним з позитивних критеріїв в оцінці роботи працівників освіти та культури. Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім.. Тараса Шевченка - це сила здатна підняти українське село з руїни, але цього повинен захотіти кожен член «Просвіти», кожен УКРАЇНЕЦЬ, небайдужий до долі своєї держави, свого народу.
Категорія: Демидівка | Додав: Редактор (04.03.2012)
Переглядів: 847 | Теги: край, історія, район, Просвіта, Демидівський | Рейтинг: 0.0/0