Головна » Статті » Краєзнавство » Краєзнавчі матеріали по селах району

Історія села Глибока Долина частина І (до ХІХ ст.)

ІСТОРІЯ ЗАСЕЛЕННЯ

ТЕРИТОРІЇ КРАЮ

Давайте прослідкуємо за історією нашого краю з кам'яної епохи (40-11 тисяч років тому). Вчені-археологи, які проводили розкопки поблизу сіл Городок Рівненського та Липа Дубенського районів, виявили тут перші сліди перебування людини. Це були житла мисливців та збирачів, які користувалися кремінними знаряддями праці.

На території нашого району люди проживали ще в добу мезоліту. Він розпочався, коли почав відступати льодовик. В цей час було винайдено лук і стріли, приручено першу тварину - собаку, люди навчилися виготовляти глиняний посуд. Мезолітичне поселення найдавніших людей було знайдено на околиці села Вовковиї, що неподалік села Глибока Долина. У епоху неоліту в межах краю спочатку з'явилося скотарство, і тільки пізніше населення почало займатися землеробством. Люди селилися поблизу лісу і води, оскільки займалися рибальством і мисливством. Наявність річок, горбкуватий рельєф, зручний для влаштування напівпечерних і півземлянкових жител і матеріал (кремінь) придатний для виготовлення знарядь праці сприяли тут скупченню людських осель.

Племена, що населяли наш край в епоху енеоліту (4-друга половина 3 тисячоліття до н.е.), відносяться до трипільської культури, культури кулястих амфор і культури шнурової кераміки. На відміну від інших трипільських племен, місцеві поселенці розписували посуд лише білою фарбою.

В 4-3 тисячоліттях до н.е. (в добу міді) територію Рівненщини заселяли скотарсько-землеробські племена. їх поселення досліджені поблизу населеного пункту Острів Радивилівського району (4 км від Глибокої Долини).

Епоха бронзи тривала від другої половини 3 тис. до початку 1 тис до н.е. і була представлена в нашому краї комарівською, лужицькою, городецько-здовбицькою, а також стжижовською культурами. Вони характеризуються вдосконаленням знарядь праці, значним розвитком скотарства і землеробства. Поселення носіїв лужицької культури знайдено поблизу села Вербень, що неподалік Глибокої Долини.

Доба заліза в середній та східній Європі почалася в 1 тис до н.е.. Залізо в Європу потрапило зі Сходу. Деякі вчені вважають, що один з цих шляхів пролягав через Україну. Доба заліза ділиться на два періоди: перший - перед скіфський (9-8 ст. до нашої ери), другий – скіфський (7-3 ст. до н.е.).

До передскіфського періоду належить висоцька культура. Археологічні знахідки цієї культури виявлені поблизу сіл Товпижин, Хрінники. Представники цієї культури займалися землеробством, розведенням свійських тварин. Вони мешкали у відносно невеликих поселеннях, а жителі сусідніх селищ ховали своїх небіжчиків на високому спільному родовому могильнику. Зустрічаються у похованнях залізні та бронзові прикраси, крем'яні сережки та вістря на стріли, залізні ножі, побутовий посуд, численні невеликі посудини культового призначення та культові глиняні фігурки тварин та птахів.

У період з 2ст. до 5ст. н.е. на нашій території проживали племена готів. Сучасні археологічні дослідження доктора історичних наук, заступника директора Інституту археології Національної АН України, Д.Н. Козака, який вже 10 років веде тут розкопки, принесли дуже багато даних про життя цих племен. Тут жили сім'ї готів, тут вони черпали свою силу, звідси йшли у далекі військові походи, сюди ж верталися із багатою здобиччю. Пам'ятка готів - поселення у Хрінниках - це був значний торговий, ремісничий і політичний центр. Про це свідчить величезна кількість знайдених тут римських імпортів.

До унікальних знахідок відносяться і залізні рибальські гачки, які мають цілком сучасну форму, але більші у 8-10 разів. На думку Козака Д.Н., перебуваючи у тісних контактах з Римом, готи, талановиті і згуртовані етнічно, далеко обігнали інші народи Європи. Незважаючи на деконструктивну роль готів у слов'янській історії, слов'яни багато запозичили у них. В свою чергу, слов'яни справили великий вплив на культуру та побут германців. Сенсаційною стала знахідка улітку 2001 року. На осколку амфори було зображено рало, яке дивує своєю досконалістю. Раніше вважалося, що трипільцям були відомі лише примітивні знаряддя землеробства. А ці примітивні знаряддя нездатні були б забезпечувати високі врожаї на давно розораних, виснажених землях. Ця знахідка підтверджує існування у трипільців досконалих сільгоспзнарядь.

Літописці та іноземні історики називають 14 груп племен, які поступово склалися у східних слов'ян. Відомості про перші політичні об'єднання відносять до 70-х років 4 століття. Арабський історик Аль-Масуді, що жив у 10 столітті, говорить про бужан, волинян і дулібів, які утворили могутній союз племен. Територія нашого краю була заселена дулібами, пізніша назва яких – волиняни.

Відомий російський історик, професор В.О. Ключевський, зіставивши повідомлення Масуді з переказами Йордана, 11 роком ія Кесарійського, імператора Маврикія - прийшов до висновку, що у східних слов'ян у давнину існував великий політичний союз племен під керівництвом дулібів-волинян.

Ще одним важливим джерелом для визначення стародавнього слов'янського населення Волині є так званий Іпатівський літопис, який стверджує, що в етнографічному огляді найбільше відношення до території колишнього Волинського князівства мають племена дулібів-бужан (волиняни): "Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни". Автор повісті ставить бужан і дулібів раніше за волинян, які були йому сучасні. Стає зрозуміло, що ім'ям "волиняни" літописець називає тих людей, які раніше були дуліби і бужани. Коли відбулася зміна назви визначити неможливо, літописець не подає про це конкретних даних: у Х ст. ще існувала назва идулібн" , а в ХІ - вже "волиняни".

Археологічний матеріал дає можливість відтворити господарське життя населення нашого краю. Землеробські знаряддя відзначаються різноманітністю і значною для свого часу досконалістю: рало із залізними наконечниками, знаряддя плужного типу, ручні знаряддя, мотики, серпи, коси, ціпи. Використовувалась перелогово-парова система. Населення вирощувало жито, пшеницю, просо, овес. На базі землеробства розвивалося скотарство. Населення розводило велику рогату худобу, кіз, овець, свиней, коней. Поширення набули промисли: мисливство, бортництво, а з  Х століття –вуликове бджільництво. Дальшого розвитку набували ремесла.

Населення нашого краю пережило монголо-татарську навалу. Разом з татарською небезпекою зростало значення княжих і панських   родів.   Входження   нашого   краю   спочатку   до Галицько-Волинської держави, а, згодом, до Литовсько-руської, створювало складну політичну ситуацію. Литовці творили своє право на основі місцевих законів і дотримувалися гасла "ми старого не рухаємо, а нового не запроваджуємо". Польські феодали намагалися оволодіти Волинню та іншими українськими землями, що були під владою Литви і запровадити свої порядки.

Основними вершителями долі краю, Його поселень, були магнати. Особливо цьому сприяв Земський привілей для Волині, виданий у 1501 році. Він надавав великі права і вольності місцевій шляхті: звільнив від повинностей і податків на користь великого князя, унезалежнював шляхту від старшинського суду, надавав право судити селян у своїх помістях, що привело до закріпачення селян. Обов'язковою була не лише панщина, що становила два дні на тиждень, а разом з цим залежні селяни повинні були давати панам натуральні данини.

У 1557 році була проведена земська реформа, якою введена так звана волока. Волочна система виявила кількість землі у селян і зафіксувала надалі розмір селянського господарства. Після Люблінської унії 1569 року землевласники одержали право володіти селянами як кріпаками, внаслідок чого вони були обкладені новими повинностями. Збільшено податок грішми і натурою, одночасно посилився національно-релігійний гніт. Посилення феодального гніту і обмеження особистої свободи спонукало селян шукати кращої долі в просторих східних степах Подніпров'я. Внаслідок соціального і національного гноблення та переслідування українців за їх віру в 1648 році вибухнула визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти польської шляхти. Жителі краю активно вступили в боротьбу проти ненависних польських магнатів. Вони громили панські маєтки, руйнували польські костьоли і монастирі, мстилися за знущання над рідною землею, українським народом, його вірою і традиціями. Такий загін діяв в нашому районі під керівництвом Клекотовського. З наближенням війська Богдана Хмельницького загін приєднався до нього. В 1651 році за 5км від Глибокої Долини, під Берестечком, відбулася одна з найбільших битв визвольної війни.

За наслідками Переяславської угоди розпочалася війна між Росією і Польщею в 1655 році Волинь стала фронтовою смугою. До того ж продовжувалися спустошливі набіги татар.

Війна між Швецією і Північним союзом у складі Росії, Польщі і Данії привела до розгортання воєнних дій на території Польщі і Волині. Згодом Петро І став самовільно розпоряджатися в нашому краї, ігноруючи гетьмана Мазепу, направляв козацькі полки за межі України, намагався обмежити права козацької старшини.

В 1830 році у Варшаві вибухнуло визвольне повстання, в ході якого зародився лозунг "За нашу і вашу свободу". Польське повстання підірвало польський авторитет у нашому краї. Намагаючись зміцнити позиції на Правобережній Україні у боротьбі з польським національно-визвольним рухом царизм у 1847 році провів інвентарну реформу. Інвентарні правила, введені царським урядом, закріпляли за кріпаками їхні наділи та регламентували розміри повинностей, що виконувалися на користь поміщиків, тобто, дещо обмежували феодальну експлуатацію селян.

У 19 столітті, у пореформенний період, Волинська губернія залишалася аграрним, відсталим краєм, де промисловість носила напівкустарний характер. У сільському господарстві основна маса селян страждала від малоземелля і безземелля.

У відповідності з адміністративним поділом Російської імперії наш край на початку 20 століття входив до складу Волинської губернії з центром у місті Житомирі. Територія Глибокої Долини входила до Дубенського повіту.

Категорія: Краєзнавчі матеріали по селах району | Додав: Редактор (03.03.2012)
Переглядів: 660 | Теги: історія села, краєзнавство, Глибока Долина | Рейтинг: 0.0/0