Головна » 2011 » Січень » 1 » Малолітній школяр вбив однокласника на кладовищі
00:01
Малолітній школяр вбив однокласника на кладовищі

 

Зруйновані могили

Зруйновані могили

У селі Рогізне Демидівського району на Рівненщині минулого тижня сталася жахлива трагедія: тринадцятирічний Міша вбив свого однокласника, дванадцятирічного Юру, з яким сидів у школі за однією партою. Як з’ясувалося пізніше, ця смерть не була безглуздою випадковістю – Юра помер від страшних ударів...

«Обидві сім’ї – неблагополучні» – чула від жителів Рогізного

Випадок неординарний і, можна сказати, дикий, тому вже дорогою виникали різні здогади про те, що ж могло призвести до цієї біди. Чомусь відразу виникла думка: певно, ці діти з неблагополучних сімей. Хоча в житті трапляється різне...
Зрозуміло, сільські жителі знають одне одного, як ніхто інший, тому насамперед хотіла почути їхню думку про батьків цих дітей. Усі, з ким довелося говорити, сказали майже те саме: 
– У Мішиній рідні люблять випити. Його батько нібито з Білорусі, але він тут не живе, а Зоя, мама, має якогось співмешканця. Юра був із багатодітної сім’ї. Його мама із Білорусі, сюди приїхала з Дорогостаїв теж зі співмешканцем. З нею було ще дев’ятеро дітей, а двоє вона залишила в Білорусі з батьком. Якщо її колись хотіли позбавити батьківських прав, то це, певно, про щось говорить. Мати стількох дітей трохи не так мала би поводитися... Хоча ця сім’я й не дуже благополучна, проте діти між собою дружні..  
Знову таки від людей та більш поінформованих «джерел» вдалося з’ясувати події того злощасного вівторка, коли сталася трагедія.
Хлопці у школу (в село Вовковиї) не пішли, а купили в місцевому магазині «РіКОС» пляшку вина за гроші, які мав Юра, і чомусь, повернувшись у Рогізне, подалися на кладовище. Там глумилися над пам’ятниками: на одних могилах хрести повалили, на інших –  позбивали. Потім між ними почалася суперечка, згодом – і бійка. Пізніше Міша розповів, що Юра його зматюкав і він вдарив хлопця  «справа й зліва кулаком», на що той сказав: «Мої брати тобі за це відомстять». Тоді Міша його вдарив так, що той упав на кам’яний надгробок, після чого почав бити головою об плиту до тих пір, поки у Юри з рота не пішла кров і піна. Злякавшись, він побіг додому і розповів про це спочатку бабі, а потім мамі. 
Мама після почутого повела сина у сільську раду, де на той час (була п’ята година дня) перебували міліціонери з районного центру. Почувши, що жінка сказала: «Привела вам малого преступніка»,  і довідавшись що трапилося, правоохоронці разом із сільським головою побігли на цвинтар, де й знайшли вже мертвого Юру. В заключенні судово-експертної комісії зазначається, що причиною смерті є «крововилив у мозок, забій головного мозку й відкритий перелом черепа».

«Юра був добріший, а Міша – агресивний»

– На Юру, коли його хоронили, було страшно дивитися: обличчя чорне від побоїв, – розповідала одна із жительок села.
Про покійного хлопчину у селі відгукуються досить непогано. Одна з жінок, до якої він приходив інколи щось допомогти, сказала:
– Мені дуже шкода цю дитину. Він був трохи пустуватий, міг закурити, але не бачила, щоб пив горілку. Правда, в школу ходити не хотів. Коли приходив до нас, нікуди не ліз, нічого без дозволу не брав. У нас в хаті є мала дитина, грався з нею так гарно. 
– Я в житті не подумала б, що Міша з моєю дитиною таке може зробити. Ми не раз у них були, його бабу добре знаю, вона з мого року. Вони – у нас. Він жулікуватий, вредний, і я не дозволяла своєму сину з ним дружити. Таке, мабуть, моїй дитині на роду написано. Зойка його сюди ж не посилала, щоб він так зробив... – розмірковувала мама покійного Юри, коли ми її зустріли біля цвинтаря.
– Не треба за Зойку заступатися, – додала жінка, що підійшла до нас. – Вона, коли їй говорили, що син когось побив, ще його обстоювала. Казала, що без батька росте, то через те все на нього й валять. 
– Я не обстоюю, – продовжила Юрина мама. – Колись він тут над дорогою дитину душив, то мій старший син ще обороняв. Петя мені потім казав: «Мамо, стільки злості в Міши, що він міг Тараса задушити – той аж посинів». А на Юру тоді насварився: «Щоб я не бачив тебе з ним!» 
 Але ці напоучування старшого брата не допомогли, бо останнім часом Юра здружився із Мішею, вони навіть сиділи за однією партою. Проте в школі вчителі й учні відзначають, що Юра був добріший.
– До навчання вони обоє не мали бажання, – розмірковує при зустрічі директор Вовковиївської загальноосвітньої школи Людмила Чандик. –  Юра, якщо йому щось говорили й по-доброму напоучували, опускав голову, червонів – було видно, що йому соромно. Він на уроці ще міг щось послухати і запам’ятати. А от до Міші не можна було нічим і ніяк «достукатися». На уроках його абсолютно нічого не цікавило, він був агресивніший. Щоб йому не казали – усе байдуже. У нього не було сорому. Вийде за двері після розмови, сміється, а потім робить те саме. Вони дружили і обидва стояли на внутрішкільному обліку через часті пропуски. Не раз батьків викликали у школу, які пояснювали, що залишали дітей вдома допомагати по господарству. На батьківські збори  батьки не приходили, а лише тоді, коли вже їх кликали з певних причин. Зоя, Мішина мама, завжди захищала сина і шукала когось винного у тому, що зробив її син. За Юру частіше приходили старші брати, вони на нього мали хороший вплив. У школі всі шоковані тим, що сталося, я сама до цього часу не можу відійти від цієї трагедії. Мій син, як і решта їхніх однокласників, не хоче сприймати того, що Міша зробив так навмисно. 
Зрештою, чому тринадцятирічний хлопець так жорстоко повівся зі своїм товаришем, стане більш зрозумілим після психологічного обстеження, яке він проходить в одному з львівських закладів. Правда, у перші дні він не почувався винним й поводився спокійно. А коли довідався, що перебуватиме з дітьми-волоцюгами, аж повеселів, додавши: «О то я там буду крутий!», маючи на увазі, що за ним «тягнеться» вбивство... Його мама вважає свою дитину абсолютно нормальною й неагресивною. А на запитання, чи відчуває вона свою вину за те, що сталося, почула:
– Мабуть, в чомусь винна. Але я його не посилала, щоб він ішов когось вбивати. Він нічого поганого нікому не робив, навіть не хотів з хати виходити. Інколи казала піти у футбол пограти, то чула: «Я краще телевізор подивлюся». Коли треба було, то получав. Прийшов раз накурений, то папіросами накормила і після того більше не чула від нього запаху. Не знаю, що йому стукнуло в голову, що він так зробив. Вже, що сталось, то сталось...
Сталося страшне. І, по суті,з вини батьків, які не надто опікувалися життям своїх дітей. Зрештою таких деградованих сімей у нашій державі стає дедалі все більше і більше. Про якусь духовність тут взагалі нема що говорити. Мішина мама, зачувши запитання, чи ходить вона до церкви, аж здивувалася: «Не хожу. У церкву йти, то треба гроші мати, а де я їх маю взяти». Та чи можна розбудувати духовну державу без присутності Бога? Ніколи. Може, колись це нарешті зрозуміють наші законодавці, і у школах, як урок математики чи історії, проводитимуть і уроки Закону Божого, який був заборонений совєтами. А до чого наша держава дійшла без Бога, самі бачимо: від малого до старого – усі втратили головне – страх перед Господом Богом... 
Сергій НОВАК,
Ольга ЖАРЧИНСЬКА, 
Рівненська область

Джерело: http://a.visnyk.lutsk.ua/2007/12/10/5218/

Категорія: Кримінал | Переглядів: 281 | Додав: Редактор | Теги: Рогізне, вбивство, кладовище, діти, трагедія | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar