Головна » Наші люди

 

Уже із 1993 року біля Хрінницького во­досховища не припиняються археологічні розкопки. По суті це єдина наукова база в Україні такого масштабу. Життя у цю ар­хеологічну роботу вдихнув видатний укра­їнський археолог, дослідник Волині І тис. н. е., доктор історичних наук, професор, заступник директора інституту археології НАН України, на жаль, нині покійний Козак Денис Никодимович. Археологічну роботу і донині продовжують його послідовники студенти зі Львова, Луцька та Рівного, вперше цього року завітають і студенти з Києва, які працюють під пильним нагля­дом начальника Волинської археологічної експедиції Інституту археології НАН Украї­ни Антона Панікарського. Долучаються до експедиції і фахівці з різних міст України, також із-за кордону.

Вчений стверджує, що хоч фінансування скудне, але стараються справитись із по­бутом та харчуванням. Хрінники стали для них науково-освітнім центром, сповненим численними безцінними знахідками, міс­цем здобуття досвіду та знань, а також те­риторією дружби та взаємодопомоги.

- Ділянка, на якій працює експедиція, на­зивається «Хрінники-1», урочище «Шанків яр», що знаходиться між Набережним та Хрінниками. - Розповідає Антон Пані- карський. - Кожна археологічна пам’ятка є безцінною. Ця ж цікава тим, що тут знахо­дяться багатошарові поселення, які були тут із початку палеоліту, кам’яної доби, раннього заліза і до сучасності. Дуже по­тужно представлений світоглядний, куль­турний, релігійний та общинний центр германських племен, зокрема готів. Екс­педицією вже виявлено біля 50 жител, що навіть у сучасному розумінні цього явища хороше велике село. Виявлено не лише великі житлові будинки, а й склади. Зна­йдено скарби римських монет, уламки срібних ланцюжків, які носили на грудях купці з римських провінцій. Тут був центр торгівлі. Було знайдено об’єкт, який є про­сто унікальним для історії не тільки Укра­їни, а й всієї Європи - давнє капище-жертовник, на якому приносилися в жертву місцевими племенами тварини та люди. Капище представляло собою вимощений глиною майданчик, в середині якого було викладене величезне вогнище діаметром до 2 метрів із нашаруваннями товщиною до півметра. Навколо вогнища були вкопа­ні великі горщики, в яких було духмяне зі­лля, далі йшли ями для жертовного м’яса і з боку від них була яма, в якій різали жертв. Перед капищем був великий май­данчик розмірами десь 10-8 метрів, вщент заповнений кістками тварин і людей. Ка­пище у Хрінниках зовсім не характерне для германців Європи, де жертву складали в якомусь місці. Були так звані «святі міс­ця» над озерами, куди скидали предмети господарства, зброю, людей. Поклоніння богам через вогонь, через спалення було поширене в античному світі та у слов’ян. В даному випадку у Хрінниках ми маємо справу з якоюсь культурною і міфологіч­ною «мішаниною». Про те, що місцеві готи мали тісні контакти з римськими провінці­ями, маємо ще одне підтвердження у ви­гляді цікавої знахідки. В одному із жител виявили бронзову фігурку бога Сарапіса. Саме житло було своєрідним підпільним храмом-вівтарем. Божок розміщувався у ніші, яка була закрита від основної частини житла. Сарапіс - це суто античний божок, віра у якого з’являється на рубежі ІV-ІІІ ст. до н. е. в Єгипті, а потім набуває широко­го поширення у Римі. Очевидно, що хтось місцевий з Хрінник перебував досить три­валий час у Римі і приніс ці вірування до поселення. Дуже цікавими для археологів у Хрінниках є горизонти від І-ІІ ст. н. е. до XV ст. - пам’ятки слов’ян, наших безпосе­редніх предків. І саме 2011 року експеди­ція приділила їм багато уваги. На поселен­ні в урочищі Шанків Яр знайшли споруду XIV ст. Відкрили цілий закритий комплекс із керамічними та залізними виробами, який дає уявлення про цей період історії України. Дуже цікавою знахідкою було під­вальне приміщення-комора, на прилавку якої була залізна частина рогатини, що використовувалася не лише у мисливстві, але й у військовій справі. Знайдено також багато кінських вудил - очевидно господар цього приміщення був здібним вершни­ком.

До категорії важливих знахідок я б відніс також пам’ятку, яку виявили на північній околиці села Хрінники, в урочищі Високий Берег. Це спалене село XII ст. - декілька жител русичів домонгольського періоду. Одне з них було повністю спалене і там збереглася вся внутрішня архітектура та інтер’єр. Взагалі раніше такого унікаль­ного об'єкту не знаходили. Знаємо, що будували зруби, а сам процес уявити було важко. Виявляється, що простір між зем­ляними стінами і дощатою стіною-зрубом забивався глиною. В куті житла був млин: збереглися жорна, а у великій печі збе­рігся цілий горщик. В житлі мешкала до­сить багата людина: ми знайшли кінське вудило, обгорілу кістяну накладку до лука, орнаментовану візерунками, кілька ножів, прясел. Неподалік від житла знайдено ще кілька вудил, бронзовий позолочений на­тільний хрестик візантійського стилю.

Тож ми продовжуємо працювати в на­уковому руслі, нам допомагають студенти. Було б дуже добре, аби й громадськість району була в цьому зацікавлена, адже це можливість розвитку зеленого туризму. Варто залучати сюди й школярів, майбут­ніх істориків. Хочеться донести до насе­лення, яким великим скарбом воно воло­діє, а отже повинне ним і розпоряджатися. Безсумнівно, потрібно створити музей, де б зберігалися ці надцінні знахідки, а ви­вчення історії вашого краю було б набага­то цікавішим та змістовнішим.

Взагалі Хрінники - це невичерпна скарб­ниця археологічний пам’яток, які мають стати надбанням українського народу, отож у археологів непочатий край роботи.

Спілкувалася Мирослава Погранична

«Вісник Демидівщини»

Категорія: Наші люди | Переглядів: 535 | Додав: Редактор | Дата: 07.08.2016 | Коментарі (0)

На початку червня в громаді села Рогізне почали втілювати амбітний, проте важливий проект. Молодь села, спільно з бібліотекарем, працює над реалізацією проекту «Історія Рогізного єднає покоління». Минув місяць і ми маємо чималі здобутки.

Перш за все, в ході зустрічі в публічно-шкільній бібліотеці випрацювали ключові напрями роботи. Було одностайно вирішено приділити увагу спілкуванню зі старожилами села, ветеранами, пенсіонерами, носіями важливих історичних фактів і свідчень. Адже збереження краєзнавчої інформації про населений пункт матиме важливе значення для наступних поколінь, наших дітей та внуків.

8 червня для найактивніших учасників, які братимуть участь в опитуванні жителів села, було проведено тренінг «Я – журналіст». Журналіст районної газети «Вісник Демидівщини» Мирослава Погранична розповіла про основи журналістської роботи, головні правила проведення інтерв’ю, підводні камені і тонкощі при спілкуванні з людьми. У формі відкритого спілкування учасники тренінгу сформулювали десять правил успішного інтерв’ю, якими будуть користуватися в подальшому.

Важливу інформацію почерпнули активісти з архівних закладів. Спочатку відвідали Архівний відділ Демидівської РДА, потім здійснили візит до Державного архіву Рівненської області. Саме в Рівному дізнались багато цікавого про життя села за царської Росії, роки повоєнного відновлення, історію місцевої церкви.

 

Протягом наступних чотирьох тижнів волонтери відвідали старожилів села, з якими спілкувались і отримали цікаву інформацію про історію Рогізного. Найбільш пізнавальними і змістовними виявились відвідини ветерана Другої світової війни Шаранди Євстафія Миколайовича, довгожительки Нарусевич Софії Миронівни, знаної вчительки Дикун Емілії Антонівни, патріота свого села Марушкевича Ананія Євстафійовича. Зібрано цінний історичний матеріал, цікаві раритетні світлини, документи. Все це стане основою для книги про наше рідне село. Робота над виданням уже розпочата. Згідно планів, урочиста презентація відбудеться в кінці липня.

Стежити за розвитком подій та дізнаватись подробиці проекту можна на офіційній сторінці бібліотеки у Фейсбук https://www.facebook.com/rogiznenska.biblioteka

 

Сергій Щербатюк

Категорія: Наші люди | Переглядів: 231 | Додав: Редактор | Дата: 30.06.2016 | Коментарі (0)

Правду кажуть, випадкових зустрічей не буває. Так сталось і в Рогізному. Вийшовши минулої суботи в магазин, зустріли двох молодих хлопців з великими наплічниками. Вирішили познайомитись і поспілкуватись, адже не часто можна зустріти туристів у нашому селі. Як виявилось, це були двоє братів зі Львова – 18-річний Даниїл та 17-річний Максим. Мандрівники з радістю розповіли про себе і свою майже неймовірну подорож.

15 червня брати вирушили зі Львова і взяли курс на Маріуполь. Це 1300 км через всю Україну! І цей шлях вони хочуть подолати пішки! Що їх спонукало до такої важкої і небезпечної мандрівки? За словами сміливців, ця подорож має символічно поєднати Схід і Захід, показати єдність країни, також хлопці хочуть популяризувати здоровий спосіб життя і ближче познайомитись з невідомими куточками України. Молоді мандрівники заздалегідь готувались до такого сміливого походу: це вже не перша вилазка, вони регулярно здійснюють походи в Карпатах і підкорюють вершини. З собою взяли лише найнеобхідніше: намет, аптечку, запасний одяг, взуття, невеликий запас продуктів на перший час – консерви і крупи. Їжу будуть готувати на багатті, під час дощу варитимуть на сухому спирті. Кожного дня проходитимуть по 30-40 км, а спинятимуться лиш для ночівлі. Ведуть он-лайн щоденник, де діляться враженнями і новими відкриттями: «З Україною в серці» (vk.com/ukrainetraveling).

Важко повірити, що двоє молодих хлопців зможуть подолати такий довгий і сповнений несподіванок шлях. Маршрут спланували через Дубно, Рівне, Житомир, Київ, Черкаси, Дніпро. Приблизно підрахували, що фінішуватимуть в Маріуполі через 30-40 днів.

І саме через наш район, а точніше через Глибоку Долину, Рогізне і Вовковиї, проліг шлях мандрівників. 18 червня вдосвіта вирушили з Берестечка. У Глибокій Долині жителі села пригостили хлопців смачним молоком, за що зморені юнаки були дуже вдячні. У Рогізному Даниїл і Максим зробили короткочасний привал. Завітали до крамниці, оглянули село. Зацікавились ставком у центрі, спочатку хотіли скупатись. Але вода не дуже чиста, тому хлопці передумали. В післяобідню пору рушили далі. Через Вовковиї попрямували на Дубно. Ніч застала у Придорожньому, де гостинні люди нагодували і прийняли їх на ніч.

Хочеться побажати юним мандрівникам удачі в їх нелегкій справі і віри в свою ціль! Впевнений, що їх подорож справді сприятиме згуртуванню і об’єднанню українського народу, продемонструє силу духу і незвичайну цілеспрямованість. З Україною в серці любі перешкоди можна здолати!

 

Сергій Щербатюк

Категорія: Наші люди | Переглядів: 221 | Додав: Редактор | Дата: 30.06.2016 | Коментарі (0)

Стаття "Чи поверне собі Боремель титул огіркової столиці Волині?"
Газета "Волинь нова" за 01.03.2016 р.

#Волинь_нова #Боремель #огірки #тепличне_господарство#фермери

Категорія: Наші люди | Переглядів: 180 | Додав: Редактор | Дата: 03.03.2016 | Коментарі (0)

Категорія: Наші люди | Переглядів: 208 | Додав: Редактор | Дата: 26.09.2015 | Коментарі (0)

Коли Петро Миркевич одружувався, на весіллі, як і годиться, їм із нареченою не один раз побажали: "Перепиваємо вам гроші та на чотири канти, щоб було у вас четверо дітей і всі музиканти!" Як у воду дивилися…

Не відав тоді Петро Іванович, що саме він започаткує династію музикантів Миркевичів. Бо якось записався у духовий оркестр, який організовувався колгоспом, і навчився грати на корнеті. Відтоді жодного весілля у селі не пропустив! Не дивно, що четверо дітей, яких вони виховували із дружиною (тепер покійною), придивлялися до батькового захоплення, яке згодом собі за професію обрали.

Найстаршого із дітей Миркевичів, Володимира, без перебільшення називають самородком. Він уміє грати на будь-яких інструментах: чи то клавішні, духові чи ударні. І мелодії підбирає на слух. У шість років вже вигравав на гармошці, у дванадцять - разом із музикантами на весіллях. Володимир закінчив Дубнівське училище по класу баяна. Згодом там на хоровому відділі вчилися і сестри Віра з Надією (Надя - єдина з сім'ї, яка відірвалася від рідних Вовковиїв і живе на Хмельниччині). Незабаром і В'ячеслав приніс у родину четвертий диплом музиканта.

Для перегляду новини повністю натисніть заголовок статті вгорі

Категорія: Наші люди | Переглядів: 285 | Додав: Редактор | Дата: 21.04.2015 | Коментарі (0)

Категорія: Наші люди | Переглядів: 309 | Додав: Редактор | Дата: 20.03.2015 | Коментарі (1)

 
Олександр Башмат

Олександр Башмат із нашої Демидівки зібрав цікаву колекцію карт, на яких зображена історична Рівненщина різних історичних періодів. Ці карти польського, російського, американського, литовського походження, датовані 14-20 століттями. Колекція формувалась упродовж кількох років, а потім почав викладати її у соціальній мережі «Фейсбук». Звідти про неї і дізнались ми.

 
Категорія: Наші люди | Переглядів: 561 | Додав: Редактор | Дата: 04.02.2015 | Коментарі (0)

Нещодавно відбулася зустріч випускників у школі мальовничого села Вичавки Демидівського району Рівненської області. Завдяки піклуванням односельців школа знаходиться у хорошому стані, хоч побудована ще нашими дідами. Ті ж двері, вікна й “вічна” підлога, той же портрет Шевченка, обрамлений вишитим рушником.
Звісно, найперші згадки стосувалися наших вчителів: Григорія Івановича Микитенка, Валентини Михайлівни Коваленко, Катерини Захарівни Кулик, Федора Феодосійовича Новосада... Усіх присутніх привітали чудовими піснями, віршами, які виконували учасники місцевої художньої самодіяльності під керівництвом Софії Гончар, де майже всі учасники –  колишні випускники школи. А це і Михайло Шурин, подружжя Гончарів, Раїса Дем’янчук, Марія Омельчук, Ірина Шевчук, Анатолій Дем’янчук.
Засмучувало лише одне: колись у цю школу-семирічку ми ходили у дві зміни, а тепер ледве набирається діток на чотири класи.

Категорія: Наші люди | Переглядів: 115 | Додав: Редактор | Дата: 16.01.2011 | Коментарі (0)