Глибока Долина в XX - на початку XXI ст.

Села, як і люди, мають свою долю. В одних це рівна, гладенька стежина, а в інших дороги суціль вкриті горбами. І кожен із них, напевно, приносить сам собі назву, а в тій назві вкладений таємничий зміст.

На самій околиці нашого району, у тихому куточку розкинулося невеличке село Глибока Долина. Воно простягнуло свою довгу центральну вулицю з коротенькими бічними вздовж колишньої так званої Берестецької траси, що пролягала від села Рогізне до траси Берестечко – Луцьк. І недарма у нього така назва, адже розташоване воно у самісінькій долині.

Історію виникнення села точно встановити неможливо. Назву свою одержало від глибокої долини, яка знаходиться біля хати Томарокси Володимира, тут виник хутір Глибока Долина. Сучасна територія села, на той час, була вкрита лісом. Під забудову господарям надавали участки лісу, який поступово вирубувався. За царської війни, на території теперішнього села був ще один хутір - "Маркусиха" і хазяйнував на цій землі пан Маркус, який і був першим жителем села, жив він поряд із школою, де зараз проживає Ващук Н.

Сама місцевість говорить про розумний вибір житла. Будинок
був збудований на горбку. Сад спускався до невеличкого ставка,
який був утворений внаслідок висипаної греблі. Гребля була обсаджена    липами, які збереглися і до наших днів. Хутір Маркусиха нараховував всього на всього шість хат, де мешкали сім'ї Трачуків, Максим'юків, Філіпчуків, Дикунів, Мельничуків, Ващуків.

Згодом виник ще один хутір - Новини, адже тут, на "новій землі", стали заселятися люди з навколишніх сіл Коритного, Теслугова, Пляшівки, багато тут проживало і чехів, поляків. Ще й досі є чеські будівлі.

Купили у пана землю жителі з Теслугова: Лагнюк Степан, Ващук Роман.

Лагнюк С. побудував свою першу хату  у 1890 р.

Кучма купив хату у Ліхтера, ціна 1 морга землі була варта дві-три корови.

Перші хати села: Лагнюк Степана,, Ліхтера, Шаула Борис, Шаранда Мирон, Канюк, Мельничук Павліна, Зінчук, Завалін.

З самого села Рогізне ("Гнилька") був ліс до школи. На той час ще проживав пан Ружевський - на "Ружевщині". На хуторі нараховувалось понад 30 хат. На краю лісу, у мальовничій долині било джерело, а навколо нього був луг - "Карпулів", який назвали в честь жителя цього хутора "Карпули" (Сопіги Трохима Карповича). До кінця XX століття хутір спорожнів, жителі переселилися у сусідні села, або в центр села, або до міст Луцька, Рівного.

Після першої світової війни 1914-1918 рр. активно почалося заселення. Де жив Фаст, Ткачуки - була німецька колонія. З Рогізного йшла вузькоколійка, проходили війська Будьонного (книжка "Пройдений путь").

Після війни 1918р., після підписання "Брестського миру" наші землі заселяли переселенці: Боровськнй, Серпи, Мали, Косовські, Кравчинські, Зубринські.

Оскільки на цій землі збільшувалась кількість населення, виникла потреба у створені школи. Перша школа була там, де живе Максим'юк.

В 1920 році відбулася "комісація земель" (визначали грунт (категорію) відносно родючості).

Появились перші хутори – там де живе Артем'юк. Тому вони змушені були поселятись і будуватися. Хутір "Новини " тоді належав до Лубенського повіту. Відомо, що на польській карті 1936 року, був позначений хутір Глибока Долина.

В 1938 році був політичний поділ і хутір Глибока Долина віднесли до Козинського району. До 1939 року на Рогізне і Глибоку Долину був один солтис (сільський голова). А в 1940 році організували перший колгосп і (так як на польській карті був позначений хутір Глибока Долина) село яке утворилося з прилеглих хуторів: Глибока Долина, Ружевщина, Новини, Маркусиха, отримало таку ж назву. Першим головою колгоспу був Маргосюк Петро. Його син Дмитро працював першим секретарем комсомольської організації. В роки Великої Вітчизняної війни вони трагічно загинули.

Низьким був рівень охорони здоров'я, найближчий лікар проживав у Демидівці. За більш кваліфікованою допомогою слід було їхати у Дубно.

Більшість населення становили селяни. Перважало дрібне селянське землеволодіння. Низький рівень промислового виробництва звужував ринок для збуту сільськогосподарської продукції. Уряд сприяв великим землевласникам та старанним господарям.

У міжвоєнний період на території нашого краю діяли такі політичні партії: Комуністична партія Західної України, Українське національно-демократичне об'єднання та ОУН.

Дубенський повітовий комітет КПЗУ 10 лютого 1926 року
прийняв рішення створити Демидівський райком КПЗУ. В 1937
році організація була розгромлена польською дефензивою, а майже
всі її члени заарештовані. 17 вересня 1939 року, на основі додаткового пакту Молотова-Ріббентропа, Червона Армія вступила на територію Західної України.

Населення нашого краю з радістю зустрічало Червону Армію, сподіваючись на покращення своєї долі. В жовтні 1939 року створилися перші органи радянської влади.
Почалася перебудова економічного і суспільно-політичного життя на новий лад.

Було конфісковано поміщицькі землі. Перерозподіл землі швидко закінчився і почали організовуватися колгоспи. Прихід нової влади не дав однозначних результатів. Приватні магазини, ще недавно заповнені вщент заморським крамом,
замінили напівпорожні кооперативи. Ситець, горілка, тютюн, сірники, кирзові чоботи - ото і весь вибір. Організація роботи артілей привела до повної ліквідації безробіття. Однак ці перетворення супроводжувалися переслідуванням всіх неблагонадійних. Радянська система не допускала існування жодної політичної сили, яка могла б стати в опозицію більшовицькій партії. Політичні партії, які існували в Західній Україні під польською окупацією, були заборонені і припинили будь-яку діяльність.

З'явилося багато пропагандистської української літератури, яка розхвалювала радянський спосіб життя, виховувала класову ненависть та розколювала українське суспільство на два антагоністичні табори. Особливо масове полювання, розгорілося за підпіллям оунівців, які не змінили методів боротьби і організовували збройні акції проти працівників НКВД. 1940 рік був позначений прискореною насильницькою колективізацією, а відповідно і депортацією куркульських господарств та сімей, з яких походили члени ОУН, або тих, хто підтримував зв'язки з ними. Без усякого попередження, суду чи звинувачення людей вивозили до Сибіру.

У галузі культурного будівництва радянська влада здійснила перетворення, яких польською адміністрацією навіть не передбачалось провести: відкривалися школи, бібліотеки. Але ці перетворення перервала війна.

22 червня 1941 року німецько-фашистська армія та її союзники перейшли кордон. Через Глибоку Долину німецькі війська пройшли вже 23 червня. Одна із частин радянської армії була оточена у Горохівському лісі, яка після двотижневих боїв прорвалася в Хрінницький ліс. Жорстока битва була на території теперішнього села Копань, де була німецька застава. Загиблих радянських воїнів було поховано в братській могилі на території кар'єру, де брали пісок.

У післявоєнний період учнями школи під керівництвом Шевчука Сільвестра Сергійовича було знайдено це поховання радянських воїнів і на цьому місці поставлено пам'ятний знак силами школи.

Впродовж 1942 року в нашому краї наростала активність радянських партизанів. В цей час на Демидівщину заходили з партизани загонів Д. Медвєдєва, проходили партизанські з'єднання С. А. Ковпака, О. М. Сабурова, загін І. П. Федорова. Населення усіляко підтримували партизан, допомагали їм продуктами, деякі ставали партизанами цих загонів.

Масового характеру набрало вивезення молоді до Німеччини на примусові роботи. Тих, котрі відмовлялися їхати, чекало суворе покарання.

Під час війни на території краю діяли загони УІЇА, які після знищення німецької адміністративної влади в 1943році, повністю перебрали владу в свої руки. Господарським життям тепер керували господарські відділи, що були створені при теренових проводах ОУН. На першій нараді керівників районних господарчих відділів, відділи були поділені на референтури: заготівельну, промислову, бухгалтерську. Сповідуючи ідею боротьби за вільну, суверенну державу, УПА опинилася у стані війни на два фронти -проти гітлерівського та сталінського режимів.

В березні 1944 року Червона армія наблизилася до нашого села. Жорстокі бої точилися за визволення села Глибока Долина з 17 по 19 березня 1944 року, у яких загинули воїни багатьох національностей, імена яких залишились навіки викарбуваними на обеліску. Найбільший бій точився на території теперішньої школи і 19 березня 1944 року село було визволено.

Після визволення села почалася відбудова зруйнованого війною господарства. Але вона відбувалася у складних умовах протистояння радянської системи і підпілля ОУН-УПА, яка продовжувала боротьбу. Радянська репресивна система переслідувала всіх, хто звинувачувався в українському буржуазному націоналізмі, або в посібнициві йому. Люди, запідозрені у зв'язках з УПА, репресовувалися, їх сім'ї вивозилися в Сибір. Радянський уряд для знищення націоналістичною підпілля спрямував усі сили, не гребував ніякими методами. Так під час облави НКВД 10 березня 1945 року був розстріляний з кулемета разом з своїм охоронцем начальник штабу південної групи УПА Ровенської області Казван Петро (псевдонім Черник), який в цей час знаходився на Пляшівському хуторі, біля лісу, в родині Семенюка Івана. Вночі їх тіла таємниче зникли. Йому була поставлена фігура у вигляді хреста з написом: "Сто метрів звідси було вбито видатного діяча УПА Черника П.

Вояки УПА намагалися перешкодити колективізації, депортаціям, створенню радянської адміністрації на місцях. Однак сили були нерівні. Практично на початку 50-х їх опір на Демидівщині припинився.

Відбудова сільського господарства в нашому краї відбувалася в складних умовах. Селяни в переважній більшості прагнули вести індивідуальне господарство. А той же час влада тримала курс на колективізацію сільського господарства. Почалася відбудова зруйнованого війною господарства.

У післявоєнні роки колгосп імені Свердлова очолив Сопіга Трохим Карпович. Відомо, що в 1954 році в селі Глибока Долина діяв драматичний колектив.

Керівництво колгоспу часто змінювалося. До 1959 року головами колгоспу були: Блащук, Ярослав Ліпай, Григорій Метлінський, Лук'яненко. У 1959 році цей колгосп було приєднано до вербенського колгоспу. Головою об'єднаного колгоспу став Хом'як Дмитро Федотович.

І веселі, і сумні події в селі не обходилися без музики. Існував прекрасний духовий оркестр, який складався з працівників колгоспу.