Західна Україна – справжня археологічна Мекка. Ще зі шкільних уроків історії можемо пригадати, що територія, де нині знаходиться Волинь, завжди була на роздоріжжі історії. Тут бували купці з Римської імперії, робили набіги дикі лісові племена, будувались і руйнувались давньоруські фортеці, спустошували наші землі монголо-татари, в періоди розквіту процвітала торгівля і ремесла, зароджувались та занепадали міста.
Про всі ці події тепер нам розповідають старожитності, якими так багата земля під нашими ногами.
Можна лише припустити, якими різноманітними і багатими були б колекції музеїв чи шкільних зібрань, якби всі знахідки потрапляли у чесні руки. Та, на жаль, так стається не завжди. Якщо раніше такі випадки обмежувались випадковими знахідками на власному городі чи під час нечастих земляних робіт, то останніми роками ситуація разюче змінилася.
Ще років п’ятнадцять назад металошукач ми могли побачити хіба що у фільмах про війну. Та якось непомітно цей інструмент з’явився в руках незнайомців, які то там то тут походжали полями чи городами десь за селом. Селяни, як правило, з цікавістю позирали на них і між собою сперечались, хто ж це там ходить і з якою метою. Минув ще якийсь час і металошукачі вже нікого не дивували і швидко з’являлись в сільських обійстях. Молоді метикуваті люди зрозуміли, що в них під ногами лежать нічийні скарби, які лише чекають на свого господаря. Зараз практично в кожному селі на є по кілька власників таких приладів, навіть студент може придбати недорогий металошукач, зібравши трохи грошей.
Автору вдалось поспілкуватись з кількома т.з. «чорними археологами» з Демидівщини Рівненської області, які не надто переймаються збереженням таємничості. Всі вони розуміють, що формально порушують законодавство, але випадків, коли б доводилось відповідати перед законом не пригадують. Головне, кажуть, не нагліти і не заходити на засіяні чи оброблені поля. А так жителі сіл байдуже ставляться до незваних гостей, які після себе залишають акуратно засипані ямки.
Автор на власні очі переконався, що Демидівський край дійсно багатий на скарби. Чого тільки не знаходили «археологи» - давньоримські срібні монети різних періодів, грошові знаки Литовського князівства, Речі Посполитої, велике різноманіття монет Російської імперії, що вже говорити про монети ХХ століття, яких дуже багато. Трапляються і дорогоцінні прикраси – обручки, натільні хрестики, золоті перстні і сережки. Хоча, місцеві копачі і признаються, що золото знайти не так вже й просто, як може здатись сторонньому спостерігачу. В кожного такого умільця, особливо хто займається цією справою роками, є історії і про особливо цінні скарби – горщики з розсипами монет. Такі знахідки пояснюються простою застережливістю наших предків, адже вони передбачливо думали про майбутнє і відкладали на чорний день.
Що трапляється з цінними знахідками далі? Як правило, дорога їх веде на он-лайн аукціони старожитностями, чи до перевірених скупщиків антикваріату, через яких артефакти потрапляють до посередників і дрібних колекціонерів. Ті в свою чергу знаходять на товар клієнтів з-за кордону чи самотужки переправляють історичні цінності в країни Європи.
Яку ж небезпеку несе це новітнє ремесло для історії і краєзнавства? Всі розуміють, що «чорні археологи» керуються інтересом самозбагачення. Метою пошуків є лише дорогоцінні метали, прикраси, монети, культові речі. Супутні знахідки, які можуть багато розповісти про історію того часу, пошуковців не цікавлять. Історики втрачають хорошу нагоду дослідити, вивчити і всебічно описати цінні археологічні знахідки. Адже поява якоїсь дріб’язкової монети може пролити світло на мало досліджену історію міста чи села.
Що ж робити з «чорною археологією»? Як врятували історичне минуле і джерела вкрай цінної інформації від безтурботних копачів, які не задумуючись знищують цілі пласти історії? Куди дивиться поліція, коли порушується закон? На жаль, українське законодавство на руку «чорним археологам», адже навіть якщо їх спіймають на місці розкопок і доведуть причетність у суді, то максимальне покарання, що чекатиме на них – це 590 грн. Хоча за розкопки могил і захоронень може чекати суворіше покарання – до восьми років позбавлення волі.
Проблема «чорної археології» має глибоке коріння і боротьба з цим явищем повинна бути систематичною. Тому залишається лише сподіватися, що в недалекому майбутньому археологічні розкопки перейдуть на інший рівень і будуть окреслені законодавчо. Автор не виступає за категоричну заборону приватних досліджень. Наприклад, досвід США свідчить, що за умови контролю самостійні розкопки аматорів-археологів можуть бути корисними для всіх – і для історії, і для держави, і для любителів археології.
Довідково: право на археологічні розкопки та розвідки (а пошук предметів металодетектором є видом археологічної розвідки) мають лише ті, хто отримав від Інституту археології відкритий лист — єдиний кваліфікаційний документ, який засвідчує фаховий рівень дослідника і дає право на проведення наукового досліду.
